/Files/images/4 (2).JPG

Олена народилась 23 лютого 1982 року, розбавивши своєю появою свято мужності та відваги. Колискою стала древня українська земля Чернігівщини, спочатку невеличке село Левковичі Чернігівського району, котре зараз стало ще меншим, пізніше сім’я переїхала до селища М.Коцюбинського також Чернігівського району, де авторка живе і нині. Сім’я цілком звичайна. Бабусі та дідусі по обох лініях все життя працювали на землі, мати Штупун Олена Михайлівна – медик, батько Штупун Віктор Семенович – інженер за фахом, однак працює не за спеціальністю, має молодшу сестру Косовець Ганну Вікторівну, яка є однією з перших читачів творів сестри.

У дитинстві росла дещо замкнутою, зануреною в себе дитиною, зате вміла фантазувати та вигадувати. Доволі непогано малювала, однак коли відкрила для себе магію слова, захопилась книжками настільки, що «ковтала» практично все, що потрапляло під руку. Книгу сприймала як вірного друга. Усвідомлених спогадів про те, коли Олена почала писати, не залишилося. Спочатку це були історії з малюнками й текстом, щось на зразок невеличких оповідань, у підлітковому віці - щоденники (як спроба самопізнання та самореалізації), та перші художні твори. Все це Олена ніжно називала «мої марення» і хтозна чим би це захоплення закінчилося, якби не підказка долі.

Восени 1998 року обласний центр соціальних служб для молоді та чернігівський медіа-клуб при підтримці управління у справах сім’ї та молоді облдержадміністрації і обласної організації спілки письменників України з метою виявлення здібної, творчо обдарованої юні, наданні їй підтримки та можливостей для самореалізації оголосили конкурс «Проба пера» на кращі поетичні та прозові твори. Олена надіслала дві свої роботи «Смертельна краса» та «Осінній етюд», а з «Дівчиною, яку любив дощ» дещо запізнилась, хоча цей твір їй подобався найбільше. Дарма, що цей твір не потрапив на розсуд компетентного журі, Олена продовжувала писати.

Твори окремих учасників конкурсу були надруковані на сторінках часопису «Літературний Чернігів», сюди увійшли й новели Олени Вікторівни, а згодом її твори були опубліковані у районній газеті «Наш край»: « Смертельна краса», «Осінній етюд», «Дівчина, яку любив дощ», «Там, де плаче тиша», «Жінка –Спокій, або Я подарую тобі Космос».

Після закінчення М-Коцюбинської школи з відзнакою Олена вступила до Ніжинського державного педагогічного університету ім. Гоголя. Про студентські роки згадує з особливою теплотою та вдячністю. Отримала диплом з відзнакою за спеціальністю Українська мова та література і практична психологія. Працювала у ЗОШ№1 міста Славутича, викладала українську мову та літературу в сьомих класах. У цей період спробувала себе в журналістиці, висвітлювала шкільне життя на сторінках міської газети «Теледень-Славутич», а свої художні нариси надсилала до журналу «Перекрестки судеб».

У декретній відпустці Олена нарешті знайшла час для написання чогось більш об’ємного, аніж оповідання та нариси й почала створювати роман.

Рукопис письменниця завершила за півтора року, назвала своє дітище «Обвисле небо» та надіслала на літературний конкурс «Коронація слова», проте він не був відзначений. Через рік Олена повернулась до тексту, відкоригувала й, випадково дізнавшись про Міжнародну літературну україно-німецьку премію імені Олеся Гончара для молодих авторів до тридцяти років, подала його на розгляд журі. Цього разу рукопис помітили й він здобув призове місце в номінації «Великі прозові твори», однак конкурс не передбачав друку художнього твору.

Окрилена успіхом, письменниця розіслала рукопис в українські видавництва. Відгукнулося відоме харківське видавництво «Клуб Сімейного Дозвілля», з яким Олена уклала договір, і в липні 2011 року дебютна книга авторки «Грішниця» опинилась на поличках вітчизняних книгарень. Початковий тираж налічував десять тисяч. «Грішниця» не залишила байдужим читача і згодом тираж був збільшено вдвічі. Письменниця презентувала його на творчих зустрічах, у прямому ефірі радіо «Ера»», вінницькій книгарні «Є», чернігівському культурно-мистецькому центрі «Інтермеццо», обласній юнацькій бібліотеці, Михайло-Коцюбинській районній бібліотеці, де авторка працює з 2011 року.

У 2012 році на книгу звернули увагу чернігівські митці та ініціювали її подання на здобуття обласної премії ім. М.М.Коцюбинського. Як результат – роман «Грішниця» у номінації «Прозові твори» став лауреатом. Наступний її роман «Кола на воді» також мав величезний успіх у читачів. За рейтингом журналу «Фокус» авторка увійшла до Топ-20 найуспішніших українських письменників 2012 році.

Творчість Олени Печорної:

* «Фортеця для серця» (2010р.).

* «Грішниця» (2011 р.).

* «Кола на воді» (2013 р.)

/Files/images/BC2_1453451844.jpg

Її краса стала її прокляттям: чоловіки жадали її — і вони отримали бажане, а вона — невиліковну хворобу. Вона знаходить притулок у глухому селі чорнобильської зони. Позаду залишаються понівечене життя в родині пияків, чи то дитбудинок, чи то дім розпусти, зґвалтування за зґвалтуванням і син, якого в неї вкрали...

Відверта сповідь грішниці, яка понад усе переймалася чужим болем!

/Files/images/BC2_1457137876.jpg

Ненависть, що стала любов`ю!

Життям Анатолія керує єдине бажання — помститись звірові-маніяку за смерть своєї маленької донечки. Він упевнений, що тільки древній закон «кров за кров» зможе вилікувати його зранену душу. А вода озера, в якому була втоплена дівчинка, наче магніт притягує згорьованого батька.

Одного разу вона незбагненним чином здійснить його прагнення — затягне злочинця у свої глибини. Все станеться саме так, як хотів Анатолій, але...

/Files/images/27.jpg

Вона талановита художниця, але ніхто не розуміє її. Заможні кавалери її не цікавлять...

Одного разу вона врятувала життя незнайомцю. Чим обернеться ця добра справа?

Кiлькiсть переглядiв: 131