Година пам'яті "Кобза за Тарасом мовчки тужить... "
Закінчилась життєва дорога,
Згасла ТАРАСА зоря.
Тепер плаче, сумує бандура,
Бо не чує свого кобзаря.
Ой не чує бандура,
Не чує ніжний дотик обіймів його,
Крик душі, патріота країни і
Любов до народу свого.
Він поет козацької слави,
Йому пам'ять в Холоднім Яру!
В монументі тримає бандуру,
спомин нащадкам і пам'ять свою.
Віра Лівіцька - Салата.
Сьогодні, у переповненій читальній залі Богуславської бібліотеки, відбулася година пам’яті “Кобза за Тарасом мовчки тужить…” до річниці смерті українського кобзаря, нашого земляка Тараса Силенка.
Розпочався захід відеопрезентацією, в якій було відображено світлини відомого українського кобзаря, заслуженого артиста України, композитора, великого патріота Тараса Силенка. Ведучі І. Бабій та Н. Федорченко розповіли присутнім про життєвий та творчий шлях нашого земляка. Він був взірцем, продовженням яскравого і творчого життя своєї неньки - відомої української поетеси Силенко Лесі Савівни.
Тарас – автор багатьох повстанських пісень, у тому числі пов’язаних і зі славною минувшиною Богуслава. Був дійсним членом Всеукраїнської спілки кобзарів та членом Історичного клубу “Холодний Яр”.
Його спів лунав у Польщі, Німеччині, Франції, Румунії, Чехії, Словаччині, Австрії, Литві, Латвії як на сценах, так і просто неба, пропагуючи українство. Був активним учасником Революції Гідності, на барикадах якої підбадьорював мітингувальників патріотичними піснями. Він щиро вважав, що кобзар має відповідати запитам сьогодення, а його пісня здатна лікувати душу народу...
Потужній голос Тараса Силенка торкався найпотаємніших струн душі. Його пісні примушують задуматися над тим, для чого ми прийшли у цей світ, що зробили для свого народу, для рідного краю, чи залишили слід на землі…
Тарас Силенко дивовижно, віртуозно грав на старосвітській бандурі, з якою він є ніби одним цілим. Бандура у його руках тужить і плаче, сміється і кличе до бою… У піснях ліричні мотиви переплітаються з незламний войовничим характером козака-оборонця рідної землі. А бунтарський дух, помітний при виконанні історичних пісень, — ніби втілення у його постаті тих співців-кобзарів, які піднімали на повстання наших Предків.
Тараса Силенка можна побачити і в українських кінофільмах: "Богдан-Зиновій Хмельницький", "Гіркі жнива", "Медвинське повстання".
Про заслуги видатного кобзаря та творчий шлях Силенка Тараса можна розповідати безкінечно, але його справжню душу, його особистість зможуть розкрити лише рідні, друзі.
Із слухачами, залюбки поділилися своїми спогадами обдаровані діти Тараса Силенка. Син Тараса - Святослав Силенко - один з наймолодших бандуристів незалежної України, що продовжує справу свого батька. Він згадував часи свого дитинства, як тато змалечку долучав до українських звичаїв та традицій. В пам’ять про Тараса Силенка звучали пісні з вуст Святослава та лунала мелодія стародавньої бандури. Донька – Мирослава Силенко – Міжнародний викладач з гри на фортепіано, подарувала чудові композиції, які із задоволенням слухали присутні.
Великий слід серед духовного відродження залишив Тарас у серцях тисяч українців. Для багатьох він був близьким, побратимом, братом не по крові. Все життя Тарас присвятив боротьбі за нашу історію, традицію, звичаї, рідну віру, за побудову омріяної багатьма поколіннями України, сповненої пошани до наших символів та архетипів.
Зі сльозами на очах розповідала про друга дитинства Марія Середа, порівнявши Тараса з “Маленьким принцом” А.Екзюпері. Зі щемом у серці згадувала Тараса двоюрідна сестра – Ольга Прядко, яка поділилася родинними історіями про дитинство на квітучій лютарській землі. Марина Гогуля – співзасновниця освітньої ініціативи “Медвин. Повстання” ділилася спогадами про документальний фільм “Медвинське повстання” (2019), в якому знімався Тарас Силенко. Також слова пам’яті мовив краєзнавець Петро Гогуля. Богуславчанка Роман Валентина зазначила, Тарас Силенко – багатогранна особистість, позитивна, сонячна, неординарна людина з кришталевим голосом.
Учень та щирий друг – Сергій Вовк наголосив, що Тарас Силенко “засіяв багато зерен, які зараз проростають”. Юрко Левченко поділився спогадами про збір коштів, встановлення та відкриття пам’ятного знака Тарасові Силенку у Холодному Яру біля дуба Максима Залізняка.
Поховати себе кобзар заповів у Лютарях, поряд із могилою неньки відомої поетеси Лесі Савівни Силенко. Він залишив нам світлу пам’ять про своє кобзарське мистецтво, свої патріотичні пісні, які є надбанням України. Нині вкрай важливо зберегти пам'ять про Тараса Силенка, його творчість для майбутніх поколінь українців.
На завершення, Святослав Силенко заспівав пісню про “Отамана Зеленого”, яку підспівували майже всі в залі, адже ця пісня неодноразово звучала з вуст Тараса Силенка у стінах нашої бібліотеки.
